• Редакція

«Сила і Честь» Ігоря Смешка: ні принципів, ні команди, ні перспектив

В українському суспільстві певна кількість людей завжди тяжіла до такої собі «сильної руки» - зазвичай, нудьгуючи за сталінськими часами чи то піночетівськими методами управління, не знаючи реальних страхіть обох обожнюваних з безпечної відстані диктатур. Наївна віра в те, що невідомо звідки вигулькнуть чесні військові та візьмуть на себе тягар влади, живе й досі. Одним з найяскравіших уособлень цього міфу є відставний генерал Ігор Смешко та очолювана ним політична партія «Сила і Честь». Хто є їхнім реальним ляльководом – спробуємо розібратись разом…



В публічну українську політику Ігор Смешко з командою агресивних військових пенсіонерів, які обрали за бренд пафосне «Сила і Честь», вискочив як Пилип з конопель наприкінці 2013 року. Тоді він сподівався повернутися з забуття до влади, заявивши про підтримку Революції Гідності. Після повалення режиму Януковича Смешко ніяк не міг визначитися – чи то він розвідкою хоче займатися, чи то президентом стати, чи то власну фракцію до парламенту завести. А виходило завжди одне: збирати навколо себе непотріб та добряче набивати кишені.


Наразі Смешко веде активне полювання на простакуватих місцевих політиків, які б погодилися ризикнути власними коштами та репутацією задля розкрутки «Сили і Честі». Мовляв, долучайтеся до команди непідкупних відставних генералів, які виступають «за все хороше і проти всього поганого»! Але наївних людей в Україні з часом стає все менше, та й реальна історія Смешка – політика є надто токсичною…


«Сила і Честь» - 2019: нафталіновий резерв Януковича

Найяскравіше про реальну сутність Ігоря Смешка як лідера політичної сили може розповісти виборчий список «Сили і Честі» на позачергових парламентських виборах 2019 року. Під прапорами цієї партії зібралися нардепи від «Самопомочі» та Блоку Петра Порошенка, які добре усвідомлювали, що від «рідних» політсил їм до Верховної Ради вже аж ніяк не потрапити. А от список «Сили і Честі», яка ототожнювалася з відставним генералом, котрий завдяки вмінню багатозначно мовчати на телеефірах здобув 6% на президентських перегонах, міг би стати рятівним пропуском до корита ще на 5 років. Крім «біженців» від Садового та Порошенка, значну частину виборчого списка зайняли одіозні посадовці часів Януковича, чиї імена аж ніяк не асоціюються з поняттями «сила» або «честь». Судіть самі…




Іван Мірошніченко – народний депутат від «Самопомочі», в той же час аграрний олігарх, задіяний в податкових оборудках часів Януковича.


Володимир Замана – начальник Генерального штабу Збройних Сил України часів Януковича. В лютому 2019 року затриманий СБУ за підозрою у державній зраді, у травні того ж року вийшов з СІЗО за підпискою про невиїзд. Втім, підозра у держзраді не завадила Смешку включити цього «достойника» до першої п’ятірки партійного списку.


Ольга Романюк – заступниця міністра регіонального розвитку у 2010-2011 рр., член Національної комісії з регулювання комунальних послуг у 2011-2014 рр.




Володимир Тимошенко – ветеран органів КДБ СРСР, у 2010-2014 рр. очолював Державну службу з контролю за обігом наркотиків. Люстрований.


Анатолій Макаренко – очільник Державної митної служби у 2009-2010 рр., був засуджений за незаконне розмитнення газу «РосУкрЕнерго». Вирок – 4 роки позбавлення волі умовно. На цей час вважається агентом впливу ексрегіонала Віталія Хомутинніка у різноманітних митних схемах.


Михайло Поживанов – ексзаступник міністра економіки та ексголова Держкомрезерву. Фігурант кримінальних справ, які, природно, так і не дійшли до стадії вироку.





Андрій Таран – тоді ще пенсіонер, а от нині – Міністр оборони України! Це для тих, хто сумнівався, що смешковська «Сила і Честь» - філія «Зе!-команди». Хіба може бути якась реальна ворожнеча між Смешком та Зеленським, якщо офіційний кандидат у депутати і керівник виборчого штабу «Сили і Честі» за півроку після виборів стає очільником Міністерства оборони?


Здається, тепер вже всім зрозуміло, для кого були ці всі казочки про непідкупного відставного розвідника, євроінтеграцію та вступ до НАТО? Якщо ні – перегляньте-но ще раз виборчий список «Сили і Честі» на парламентських виборах 2019 року!


Московський хом’як в американських шатах

Ігор Смешко так полюбляє акцентувати увагу на своїх колишніх високих посадах та прозахідному менталітеті, що мимоволі доводиться спростовувати і цей міф. Коли ж насправді був зоряний час «лицаря плаща й кинджалу»?


У 1997-2000 рр. Ігор Смешко очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Заледве не основним його досягненням на цій посаді було укладення угоди з Головним розвідувальним управлінням Генерального штабу Збройних Сил Росії про відмову від агентурної роботи один проти одного. Як цієї угоди дотрималися росіяни – показав час. «Суперрозвідник» Ігор Смешко зробив тоді Кремлю унікальний подарунок! У 2003 році, коли ключові кадрові призначення на Банковій Леонід Кучма та очільник його адміністрації Віктор Медведчук погоджували особисто з Путіним, Смешко стає головою Служби безпеки України – попри те, що до цього ані дня в ній не служив. Найгучнішим «досягненням» періоду його керівництва СБУ стало отруєння кандидата в Президенти України Віктора Ющенка – під час вечері за участі Смешка та його заступника Володимира Сацюка.





Не дивно, що після перемоги на виборах Президент Віктор Ющенко миттєво звільнив Ігоря Смешка з посади очільника спецслужби, а невдовзі – взагалі відправив на пенсію.

Цікаво, що Ігор Петрович за першої нагоди кожному пересічному розповідає про своє захоплення західними цінностями й вихваляється дружніми зв’язками в американському менеджменті. Але свого часу він сповідував на загал зовсім інші цінності...





На цьому фото – начальник Головного управління розвідки Міноборони України Ігор Смешко. На його однострої – планки зі стрічками нагород, з-поміж яких – стрічки медалей так званої «Постійно діючої Президії Верховної Ради СРСР» під проводом одіозної Сажі Умалатової. Ця «контора» у 1990-х роках заявила, що Союз розвалили незаконно, а вони є законною радянською владою – незалежно від якихось там виборів. Межи іншим, роздавали й своїм симпатикам «нагороди».






За що головний український військовий розвідник та майбутній очільник української спецслужби примудрився удостоїтися аж трьох умалатівських брязкалець – доречно спитати у нього самого. Але образ пристрасного прихильника західної демократії якось згасає…


Кручу, мурчу, в депутати хочу!

За останні місяці Ігор Смешко навчився віртуозно надувати щоки на численних телеефірах, давати обтічні відповіді на будь-які запитання. Навіть однопартійці не можуть до кінця зрозуміти, про що він говорить. Але ми чудово розуміємо: Смешко зі своєю престарілою командою хоче максимум влади і мінімум відповідальності. Тому вирішив очолити список «Сили і Честі» на виборах до Київської міської ради, не претендуючи навіть на посаду столичного міського голови. Справді, набагато спокійніше отримувати «відкати» з бюджетних замовлень та від приватних забудовників, аніж реально конкурувати за владу.





Отже, межа мрій і сподівань відставного генерала, якого торік вся пропагандистська махіна Віктора Медведчука та липкий язик Дмитра Гордона не змогли завести до Верховної Ради – мати власну фракцію у Київраді. Тому не поспішає Ігор Смешко гасати Україною з агітаційним туром, залишивши обласні організації напризволяще.


Зрештою, постає логічне питання: навіщо ж місцевим політикам ризикувати власною репутацією та грошима заради протухлої кремлівської «консерви»?

21000, м. Вінниця, площа Гагаріна 2

©2020 "Антикорупційна Вінниця" - це громадська організація головним завдання якої є викриття корупційних схем українських чиновників, їх прихованих економічних інтересів і невідповідності задекларованих та реальних статків.
вінницька корупція | вінниця кримінальна | антикорупційна вінниця | antikor